Повернутися до звичайного режиму

Історія КЗ «Новоолександрівський ліцей» Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області

У центрі села, в зелені каштанів і беріз, привітно всміхається школа. Історія школи розпочала свій відлік з 1907 року (це не точна дата. Згідно документів хутір Очеретуватий було перейменовано в село Новоолександрівку після будівництва церкви в 1905 році) . Як згадує нащадок засновників села Іван Васильович Шинкаренко, церковно-приходська школа (нині там знаходиться шкільна майстерня) будувалася церковниками одночасно і з трьохглавою церквою (знаходилася десь приблизно з нинішнім футбольним полем і шкільним садом).

В Красній школі до війни директором був Гвоздік. Він пішов на війну і не повернувся. Школа працювала і при німцях.\

Кадигроб Надія Василівна (03 грудня 1928 р.н., донька Ганни Пантелеймонівни Шинкаренко, яка приїхала з батьком Пантелеймоном Трохимовичем Шинкаренком в 1883 році і заснували наше село) зберегла і надала унікальне фото приблизно 50-х років ХХ століття, де зібралися разом – троє директорів. Посередині – директор школи Карпусь, стоїть перший зліва попередник – Карюк Федір Олексійович, сидить перший зліва майбутній директор школи – Гончар Михайло Тимофійович.

Найдовше скеровував мрії, бажання, натхнення вчителів, учнів, батьків Михайло Тимофійович Гончар – понад 40 років. Про цю людину можна сказати: справжній педагог, вимогливий вчитель, авторитетний керівник, творець нової школи.

Школа в 1975 році вражала своєю сучасністю – просторими кабінетами з високими стелями, довгим коридором, дошками-книжками в кожному кабінеті, гарно оснащеним спортзалом, великою їдальнею зі сценою, майстернею, яка знаходилася в Красній школі, де учні вчилися працювати на уроках трудового навчання на токарних станках.

Їжу на печі, яка опалювалася дровами і вугіллям готувала Виприченко Клавдія Олександрівна. Учні дуже любили її фірмове блюдо – макарони по- флотські і квашені помідори власного засолу.

Йшли роки. Наступним директором школи був Безуглов Михайло Миколайович.

Школа почала змінюватися, перед вчителями поставили завдання вивчати білі плями нашої історії – голодомори 1922-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947рр., про повстання селян, дисидентський рух…

В класах почали клеїти шпалери: стало набагато затишніше.

З 1995 по 2002 рік директором школи працював Лимар Сергій Миколайович. Кадри – невід'ємна складова успіху керівника. Саме згуртування колективу і спрямування його на досягнення високих результатів в навчанні та вихованні учнів стало завданням молодого директора. Школа продовжила оновлюватися. На прохання вчителя історії Маламен С.О. в 1996 році в кабінеті № 5 зробили круглий стіл, щоб зручно було проводити уроки-диспути, круглі столи… Цей кабінет став до вподоби і вчителям: педради завжди проходять в цьому кабінеті. Гарним помічником в покращенні умов праці і навчання стала Лідія Анатоліївна Ліхцер, яка з 19__ була прийнята на посаду завгоспа. Сцену в їдальні демонтували, щоб приміщення було більш просторим; роздягальні для хлопчиків, дівчаток і вчительську було об'єднано і так добавився ще один шкільний кабінет. У вестибюлі обладнали гардероб для учнів і місце для технічного персоналу.

В 2002 році Сергій Миколайович перейшов працювати заступником голови селищної ради.

З 2002 року по 29 червня 2021 року школу очолювала Макушина Олена Іванівна..

Школа стала ще більш привабливішою і комфортнішою. Завдяки Олені Іванівні і її дипломатичному таланту, матеріально-технічна база покращилася. Школа стала газифікованою. Були збудовані в середині школи туалети; в їдальню придбали 2 нових холодильники, електропіч; оснащено кабінет для проведення уроків «Захисту Вітчизни»; в коридорі вмонтували панелі, виготовили стенди. Також в школі з'явився комп'ютерний клас. В травні 2021 року в ліцеї підключили 4G Інтернет.

З 02 березня 2021 року Новоолександівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів було перейменовано в Комунальний Заклад «Новоолександрівський ліцей» Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області.

Школа – яскрава сторінка кожного жителя села. Думаю, кожен сільський житель погодиться, що школа – душа села: тут навчаються діти, потім – уже їх діти, онуки, правнуки. Спочатку учні поспішають до школи на уроки, гуртки, вечори. Потім – уже на батьківські збори чи свята своєї доньки чи сина, а незабаром – до онуки чи онука. У кожного покоління – свої улюблені вчителі, та є вчителі, яких такими вважають декілька поколінь роду.

Життя триває і воно – прекрасне!

Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.